1. Словник української мови у 20 томах

констатування

КОНСТАТУВА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. констатува́ти; констатація.

Всі в нас кажуть, що зле жити у нашому світі, а як же воно має бути ліпше, коли всі задовольняються констатуванням того факту, і то тільки в приватних розмовах (Леся Українка);

Промовистим фактом, промовистим щодо констатування Квітчиного впливу вважає А. Шамрай саме панування жіночих тем у прозі 60-х рр. (М. Зеров);

Всякий закон, всякий трактат є тільки констатування й фіксація взаємовідношення сил двох контрагентів (В. Винниченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. констатування — констатува́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. констатування — -я, с. Дія за знач. констатувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. констатування — Констатува́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. констатування — КОНСТАТУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. констатува́ти. Всі в нас кажуть, що зле жити у нашому світі, а як же воно має бути ліпше, коли всі задовольняються констатуванням того факту, і то тільки в приватних розмовах (Л. Укр., V, 1956, 67). Словник української мови в 11 томах