конус
КО́НУС, а, ч.
Геометричне тіло, що утворюється обертанням прямокутного трикутника навколо одного з катетів.
Земля відкидає тінь у формі конуса в бік, протилежний до Сонця (з навч. літ.);
– В голові так і миготить: периметр, трикутник, гіпотенуза, конус... (О. Донченко);
// Те, що нагадує таке геометричне тіло.
Присадкуваті конуси клунь охороняли полову од осінніх дощів (В. Домонтович);
Поміж узгір [узгір'їв] .. Піднісся конус голої гори (М. Бажан);
Дерев'яні дахи гострими конусами височіли над хатами (С. Журахович);
Сенатор Мецілій .. насолоджувався тихим спокоєм у своєму галльському маєтку на березі мальовничого озера, звідки видно було гострий конус давно згаслого вулкана Канталум (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)