конус

КО́НУС, а, ч. Геометричне тіло, що утворюється обертанням прямокутного трикутника навколо одного з катетів.

— В голові так і миготить: периметр, трикутник, гіпотенуза, конус… (Донч., V, 1957, 436);

// Те, що нагадує таке геометричне тіло.

Поміж узгір [узгір’їв] .. Піднісся конус голої гори (Бажан, Вибр., 1940, 184);

Дерев’яні дахи гострими конусами височіли над хатами (Жур., Вечір.., 1958, 276).

Значення в інших словниках

1. конус — ко́нус іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. конус — -а, ч. Геометричне тіло, що утворюється обертанням прямокутного трикутника навколо одного з катетів. || Те, що нагадує таке геометричне тіло.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. конус — Стіжок  Словник чужослів Павло Штепа
4. конус — КО́НУС, а, ч. Геометричне тіло, що утворюється обертанням прямокутного трикутника навколо одного з катетів. Земля відкидає тінь у формі конуса в бік, протилежний до Сонця (з навч. літ.); – В голові так і миготить: периметр, трикутник, гіпотенуза, конус...  Словник української мови у 20 томах
5. конус — ко́нус (лат. conus, з грец. κώνος) тіло обмежене замкнутою конічною поверхнею та площиною, що перетинає всі її твірні; ¤ прямий круговий К. – тіло, утворене від обертання прямокутного трикутника навколо одного з катетів.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. конус — Фігура, яка утворюється обертанням прямокутного трикутника навколо одного з його катетів; об'єм V = (1/3)πr2h, де r — радіус основи, h — висота.  Універсальний словник-енциклопедія
7. конус — Ко́нус, -са; ко́нуси, -сів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)