конурка
КОНУ́РКА, и, ж., розм. Зменш. до кону́ра.
Крізь щілини пробивався місячний промінь у його [Василеву] темну конурку, мережав ясними поясами його постіль і долівку (Мирний, IV, 1955, 179);
Він волів краще півгодини пересидіти в тісній, напівтемній конурці, ніж.. докоряти собі за поспішність (Руд., Остання шабля, 1959, 106).
Словник української мови (СУМ-11)