конфітури
КОНФІТУ́РИ, ів, мн. (одн. конфіту́ра, и, ж.), діал.
Конфітюр.
– Ми пили чай на веранді. Пробували свіжі смородинові конфітури, що я наварила (І. Франко);
Тася присіла перед грубкою, запустила в неї руки, щось довго порпалась там і витягла врешті звідти слоїчок із конфітурами (М. Коцюбинський);
Дарка збирала малину панам на конфітури (Леся Українка);
Ми сідаємо на широченну руду канапу. На столику неминучий чайник, конфітури (В. Винниченко);
Ніхто більше не варить йому його улюбленої конфітури з полуниць і ніколи не зварить... (Б. Антоненко-Давидович);
Шкода, що дівчина утекла. Мені здалося, що в неї вишнева конфітура на губах (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)