концепт
КОНЦЕ́ПТ, ч.
1. род. у, книжн. Відносно стала інформаційно-когнітивна сутність, яка є носієм або концентратором смислів певного дискурсу або певної системи знань; формулювання, загальне поняття, узагальнення.
Концепти є когнітивними структурами, що виступають посередниками між мовною та позамовною реальністю твору, а вивчення їхнього вживання та значення надає ключ до розуміння головної мети художніх творів (з наук. літ.);
У художньому світі Лесі Українки Україна постає образом-концептом, наділеним багатовимірним значенням (з наук. літ.);
Методика вивчення ціннісних домінант у мові базується на понятті “концепт” (з наук. літ.);
Одними з домінантних у творчості Василя Стуса є поліфонічні концепти “Самота” та “Біль”, в яких поєднуються елементи відчуттів ліричного героя (з наук. літ.).
2. зах. Думка, ідея, вигадка.
– Значить, я арештований? – запитав я. – Арештований! – скрикнув він, немов переполошений. – Що се знов за концепт! (І. Франко);
Часом добрі концепти так несподівано приходять у голову. Коби ж я подумав о тім раніше (Г. Хоткевич);
–Така мудра жінка, а іншого концепту в своїй голові не має. Аж дивно (Б. Лепкий).
3. род. а. Те саме, що конце́пт-кар.
BMW презентував концепт електроскутера (з Інтернету).
Словник української мови (СУМ-20)