копиток
КОПИТО́К, тка́, ч.
Те саме, що копи́то́ 1.
Задріботів [ослик] своїми чорними, господарем пильно підбарвленими й вичищеними копитками (Н. Королева);
– Та ви їжте, пригощайтеся на здоров'я. Холодець у мене, як пісня, – з копитків (А. Крижанівський).
Словник української мови (СУМ-20)