копичити
КОПИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., що.
1. Складати в копиці, копи.
Бітумний дух напам'ятовував [нагадував] Андрієві серпневу задуху на критих бляхою вишках, де копичив отаву, запихаючи-затрамбовуючи її колінами (Є. Пашковський);
21 липня – день Прокопія, коли час копичити та скиртувати сіно (із журн.).
2. розм. Складати купою, нагромаджувати.
Позбавивши січовиків пільг, хан почав обкладати їх різними податками. Особливо великі витрати козаків були під час наїздів “гостей” із Бахчисараю: після них доводилося місяцями копичити гроші, запасати харч (із журн.);
* Образно. Мене аж обгортає ляк, Коли згадаю про поетів, Що без дороги, без признак Ідуть у хаосі сюжетів, Главу копичать на главу (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)