копнути
КОПНУ́ТИ¹, ну́, не́ш, док., що чим і без прям. дод.
Однокр. до копа́ти.
Її клітка .. зеленіла прибитою морозом гичкою .. Приходила [Ганна] з лопатою і корзиною, одначе копне кілька разів, а розправитися вже не може (Ю. Мушкетик);
Копнеш, підважиш і вивернеш набік буряк (О. Донченко);
Гнат поставив сторчма пальці і копнув ними землю (П. Панч);
Під час земляних робіт хтось копнув і наткнувся на щось тверде .. Викликали саперів, ті знайшли снаряд часів Другої світової війни (Л. Костенко);
А ти, о земле, ти... Якби в тобі копнути, Які б коштовності вдалося віднайти! (В. Мисик, пер. з тв. Омара Хайяма);
Ніхто не копнув у душі так глибоко, як оцей чудний німець (П. Колесник);
Іван замовк, а допитуватись було марно – за першої ж моєї спроби копнути глибше він надовго ховався в себе (В. Дрозд).
КО́ПНУ́ТИ², ко́пну́, ко́пне́ш, док., кого, що чим.
Однокр. до ко́па́ти.
Замість відповіді Бовдур ногою щосили копнув селянина в живіт, хоть сам при тім такий почув біль у нозі, що аж йойкнув (І. Франко);
Він ще раз копнув його під ребра ногою (Г. Косинка);
Прудивус копнув Покивана чоботищем у бік (О. Ільченко);
Всі на Хрещатику здаються .. радісними і святковими. І .. чемними, ввічливими. І всі усміхаються .. Я не бачив, щоб хтось когось копнув ногою, ударив ліктем або навіть просто вилаяв (В. Нестайко).
Словник української мови (СУМ-20)