копняк
КОПНЯ́К, а́, ч., розм.
Удар ногою.
Кидав [Никанор Ферапонтович] напасників, як снопи, ломав їм ноги копняками своїх здоровенних чобіт (І. Франко);
Танцювальним кроком, голосно приспівуючи, вирушав [Ясь] на Ринок. А за ним бігла ціла компанія дітлахів, від яких він мусив відбиватися копняками (Ю. Винничук);
Не втримав міцного копняка лисий здоровань – упав, покотився стежкою, заволав щось незрозуміле (А. Кокотюха);
Добрячий копняк ногою значно прискорив би справу, але Кейт продовжував працювати дуже обережно, не створюючи шуму (О. Авраменко);
Я відкотився від чергового копняка і зірвався на ноги, пробуючи бігти (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)