коренити
КОРЕНИ́ТИ, ню́, ни́ш, недок., кого і без прям. дод., розм.
Ущипливо, дошкульно докоряти комусь за що-небудь; дуже лаяти когось; ганити (у 2 знач.).
Було поки лає, коренить – несила моя, сльози ринуть, а наплачуся добре – утрусь .. – жартую (Марко Вовчок);
[Михайло:] Корени мене за ледарство, за панські звички, але не чіпай моєї честі (М. Старицький);
[Ганна:] Мало їм було знущатись над нами, ще й бідну дитину почали ганити та коренити (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)