коромисло
КОРО́МИСЛО, а, с.
1. Дерев'яна вигнута палиця із зарубками або гачками на кінцях, за допомогою якої переносять на плечах відра з водою або інші вантажі.
Несучи на коромислі коновки з водою, вона твердо ступала по розмоклій глині босими, червоними ногами (І. Франко);
Параскіца набрала води й скинула коромисло на плечі (М. Коцюбинський);
Зінька, .. не кваплячись, заходилася складати на коромисло випрану білизну (А. Шиян);
Носив я воду, як і всі хлопці, в руках: коромислами користувалися жінки та дівчата, і ми зневажали жіночий той “пристрій” (А. Дімаров);
* У порівн. Позаду нього теліпався вигнутий коромислом вовчий хвіст (П. Панч).
2. Вид важеля з точкою опертя посередині, який застосовують у вагах, паровій машині й т. ін.
Я минав мовчазнi корпуси фабрик. Колись у них весело поблискували шкiви, вимахували коромисла шатунiв, захоплено сплескували паси (Р. Андріяшик);
Карпо .. виставив на нього [стіл] невеличку шкатулку чи то iз свiтлого дерева, чи з темної кiстки. Клацнув вiком i видобув звiдти малесенькi терези з мiдним коромислом i двома маленькими шальками (Ю. Логвин).
3. Дитяча забава, учасники якої стають упритул спинами і, переплівши руки, по черзі нахиляються вперед, відриваючи один одного від землі.
У коромисло грають парами (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)