кортіти
КОРТІ́ТИ, ти́ть, недок., безос., кому, кого чого, з інфін. і без дод., розм.
Дуже хотітися, бажатися; тягти до чогось.
Кому кортить, тому й болить (Номис);
Кортіло сердешного забалакать до дівчини, та з чого почати? (А. Свидницький);
От якось-то й одважилось [щеня] вхопить Шматок м'ясця, щоб не кортіло (Л. Глібов);
Уже довідалися вони .. про всі подробиці, які їм кортіло знати (Дніпрова Чайка);
Було що їсти, не доїдав, а як не стало, аж трусишся, дуже кортить (В. Барка);
Катерина побачила, що на автостанції майже немає людей, кому ж кортить їздити в такий мороз, та ще й у будень (В. Шкляр).
Словник української мови (СУМ-20)