корчма
КО́РЧМА́, ко́рчми́, ж.
1. іст. Шинок, заїзд, де продавалися спиртні напої.
На верстовім шляху в полі Корчма під вербою Стоїть собі в холодочку (Т. Шевченко);
Гнат почав учащати до корчми. В корчмі за чаркою він забував своє лихо (М. Коцюбинський);
На місці причалу колись пором був, а там корчма стояла, де зараз Палац культури афішами блищить (О. Гончар);
Примчав гайдук i передав наказ ставати на нiч. Ночували бiля корчми за верст п'ятнадцять од Києва (Василь Шевчук);
– Чоловіче, але ж то корчма на познанській дорозі. І перша станція, де можна перемінити коней! – вигукнув Спихальський (В. Малик).
2. Сучасний ресторан, стилізований під такий заклад.
У Музеї люблінського села діє справжнісінька корчма, де подають велетенські вареники зі шкварками та старопольський жур – суп на житній заквасці (із журн.).
◇ (1) Аж корчма́ дудні́ла (дудни́ть) – про велику силу вияву якої-небудь дії.
Пани гуляли, мужики їх колесом обступали і реготалися, аж корчма дудніла (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)