костеніти
КОСТЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. тільки 3 ос. Перетворюватися на кістку (про хрящі, рогові відростки і т. ін.).
У старого коня м'якушеві хрящі можуть костеніти й зростатися з копитовою кісткою (з навч. літ.);
* Образно. Піднімала [трава] на моїх очах стебла, гонячи, як кров по тілу, сік. Уздрів, як лучиться той сік із сонячним промінням і як запліднюється та костеніє в зернятках насіння (Валерій Шевчук).
2. Утрачати гнучкість, чутливість від холоду; клякнути, коцюбнути.
Костеніють руки [Мотрі], в ноги теж зимно, бо чобітки тонкі (Б. Лепкий);
Мороз обпалював обличчя, костеніли руки на зброї, наливалися втомою ноги (І. Багмут).
3. перен. Зупинятися в своєму розвиткові, застигати в певних формах.
– Усе життя нидію, костенію і заклякаю на службі у тебе, а ти од моїх онуків батька, а ти од мене сина забрав! (І. Чендей);
Форми національної культури не костеніють, а вдосконалюються (з наук. літ.);
Коли гранично закручено гайки, державний механізм не рухається, утрачає гнучкість, костеніє (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)