костер
КОСТЕ́Р, тра́, ч.
1. гірн. Кріплення в шахті з дерев'яних брусків, покладених у вигляді трикутних або квадратних колон, які підпирають стелю в лаві.
Для полегшення розбирання дерев'яних кострів застосовують металеві замкові балки, які розміщують у верхній частині костра (з наук.-техн. літ.);
При похилому та крутому падінні стелі лави костри викладають між заздалегідь поставленими стійками (з навч. літ.).
2. розм. Те саме, що бага́ття 1.
Зійшлись чехи, взяли землі З-під костра і з нею Пішли в Прагу. Отак Гуса ченці осудили (Т. Шевченко);
Біля кострів із кітлами співали розгульних пісень мандрівні шибайголови і кричали хвалу війні (К. Гриневичева);
Лодиженко відчув себе немов на кострі, що от-от запалає (Іван Ле);
Місце для костра вибрали на схилі гори у ліску (О. Донченко);
На зльоті костер ми високий палили, Сиділи круг нього плече до плеча (В. Бичко).
3. діал. Стіс (дров, очерету і т. ін.).
Стояв у неї на городі В кострі на зиму очерет (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)