костур
КО́СТУР, а, ч.
1. Груба палиця, перев. із загнутим верхнім кінцем; ціпок.
Онися взяла свого костура й .. вийшла з кімнати на оглядини (І. Нечуй-Левицький);
Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур (М. Коцюбинський);
Був він без зброї, тільки з костуром в руці (В. Гжицький);
Ходила [Соломія] тяжко, повільно, спираючись на бабський костур (В. Чемерис);
Якщо я маю вести людей, то я хочу, щоб вони бачили, що я йду спереду, своїми власними ногами, з костуром у руці (О. Шугай).
2. Те саме, що ми́лиця.
Гаряче втрутився до цієї справи редактор місцевої газети Красицький, інвалід війни, що здалеку давав знати про себе гучним стукотінням костурів (С. Журахович);
Віддалялися від станції .. жінка в чорному з костуром в одній руці й дерев'яною валізою в іншій та безногий чоловік на коліщатах (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)