костур

КО́СТУР, а, ч.

1. Груба палиця часто з загнутим верхнім кінцем; ціпок.

Онися взяла свого костура й.. вийшла з кімнати на оглядини (Н.-Лев., III, 1956, 208);

Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур (Коцюб., І, 1955, 149);

Був він без зброї, тільки з костуром в руці (Гжицький, Опришки, 1962, 68).

2. Те саме, що ми́лиця.

Гаряче втрутився до цієї справи редактор місцевої газети Красицький, інвалід війни, що здалеку давав знати про себе гучним стукотінням костурів (Жур., Опов., 1956, 152).

Значення в інших словниках

1. костур — Ко́стур: — груба палиця, милиця, що допомагає при ходьбі слабосилому [52]  Словник з творів Івана Франка
2. костур — ко́стур іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
3. костур — (інвалідний) милиця; (палиця) ЦІПОК, ключка, клюка, ковінька.  Словник синонімів Караванського
4. костур — див. високий; палиця  Словник синонімів Вусика
5. костур — [костур] -ра, м. (на) -р'і, мн. -рие, -р'іў  Орфоепічний словник української мови
6. костур — -а, ч. 1》 Груба палиця, часто з загнутим верхнім кінцем; ціпок. 2》 Те саме, що милиця.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. костур — КО́СТУР, а, ч. 1. Груба палиця, перев. із загнутим верхнім кінцем; ціпок. Онися взяла свого костура й .. вийшла з кімнати на оглядини (І. Нечуй-Левицький); Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур (М.  Словник української мови у 20 томах
8. костур — Посох  Словник застарілих та маловживаних слів
9. костур — МИ́ЛИЦЯ, КО́СТУР, КОСТУРЯ́КА розм., КУ́ЛЯ діал. А Максимові кривому Нічого не вадить; Шкандибає на милиці І гадки не має (Т. Шевченко); За возами, спираючись на костур, тюпає жвавенька бабуся (С.  Словник синонімів української мови
10. костур — Ко́стур, -ра; -тури, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)