котя

КОТЯ́, тя́ти, с.

Маля кішки.

В кухнi пищали котята, в столовiй батько допивав чай (М. Коцюбинський);

Через хвилину біла кулька сховзнулася [сковзнулася] проміж листя вниз і сіла, отрясаючи дрож... Це було котя (К. Гриневичева);

В коцюбнику, перевертаючись, граються котята (М. Стельмах);

* Образно. – Я не котя, Фанні, я – вовк, я вмію кусати! Він почервонів, як буряк, його очі почали заливатися кров'ю, лютість затамувала йому дух (І. Франко);

* У порівн. І тихо, мов ті котята, рачки покрались хлопці (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. котя — котя́ іменник середнього роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. котя — -яти, с. Маля кішки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. котя — КОТЕНЯ́ (мала кішка), КОТЯ́, КОШЕНЯ́. Петрусь бігав по хаті, грався з котеням, щебетав, пустував (І. Нечуй-Левицький); — Зараз ми хоре котя з печі, подивилися йому живчик, — овва, кепсько! (І. Франко); Женя нагадувала мені.. кошеня (Л. Смілянський).  Словник синонімів української мови
4. котя — Котя́, -тя́ти, -тя́ті, -тя́м; -тя́та, -тя́т  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. котя — КОТЯ́, я́ти, с. Маля кішки. *У порівн. І тихо, мов ті котята, рачки покрались хлопці (Мирний, IV, 1955, 17).  Словник української мови в 11 томах
6. котя — Котя́, -тя́ти с. 1) Котенокъ. 2) Употребляется, какъ ласкательное слово для дѣтей: Цить, котю, цить! — каже мати, втираючи сльози дитині. Св. Л. 100.  Словник української мови Грінченка