котя

КОТЯ́, я́ти, с. Маля кішки.

*У порівн. І тихо, мов ті котята, рачки покрались хлопці (Мирний, IV, 1955, 17).

Значення в інших словниках

1. котя — котя́ іменник середнього роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. котя — -яти, с. Маля кішки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. котя — КОТЯ́, тя́ти, с. Маля кішки. В кухнi пищали котята, в столовiй батько допивав чай (М. Коцюбинський); Через хвилину біла кулька сховзнулася [сковзнулася] проміж листя вниз і сіла, отрясаючи дрож... Це було котя (К.  Словник української мови у 20 томах
4. котя — КОТЕНЯ́ (мала кішка), КОТЯ́, КОШЕНЯ́. Петрусь бігав по хаті, грався з котеням, щебетав, пустував (І. Нечуй-Левицький); — Зараз ми хоре котя з печі, подивилися йому живчик, — овва, кепсько! (І. Франко); Женя нагадувала мені.. кошеня (Л. Смілянський).  Словник синонімів української мови
5. котя — Котя́, -тя́ти, -тя́ті, -тя́м; -тя́та, -тя́т  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. котя — Котя́, -тя́ти с. 1) Котенокъ. 2) Употребляется, какъ ласкательное слово для дѣтей: Цить, котю, цить! — каже мати, втираючи сльози дитині. Св. Л. 100.  Словник української мови Грінченка