кошеня

КОШЕНЯ́, ня́ти, с.

Маля кішки; котеня.

Діти гралися в хаті з кошенятами (І. Нечуй-Левицький);

На траві сиділа чорнявенька дівчинка років півтора-двох і бавилася з пухнастим білим кошеням (І. Білик);

Кішка привела кошенят, гніздо під ліжком. Чути її муркотіння (Ю. Винничук);

* У порівн. Козеня, Неначе теє кошеня, І не пручалось, не кричало, На лоні пестилося, гралось (Т. Шевченко);

// перен., зневажл. Про малу на зріст, кволу, але задирливу людину.

[Трохим:] Ах, ти кошеня! Хто це про мене таке сміє говорити? (В. Собко).

Значення в інших словниках

1. кошеня — кошеня́ іменник середнього роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. кошеня — [кошеин’а] -н'атие, ор. -н'ам, м. (на) -н'ат'і, мн. -н'ата  Орфоепічний словник української мови
3. кошеня — -яти, с. Маля кішки. || перен., зневажл. Про малу на зріст, кволу, але задирливу людину.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кошеня — КОТЕНЯ́ (мала кішка), КОТЯ́, КОШЕНЯ́. Петрусь бігав по хаті, грався з котеням, щебетав, пустував (І. Нечуй-Левицький); — Зараз ми хоре котя з печі, подивилися йому живчик, — овва, кепсько! (І. Франко); Женя нагадувала мені.. кошеня (Л. Смілянський).  Словник синонімів української мови
5. кошеня — Кошеня́, -ня́ти, -ня́ті, -ня́м; -ня́та, -ня́т  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. кошеня — КОШЕНЯ́, я́ти, с. Маля кішки. Діти гралися в хаті з кошенятами (Н.-Лев., III, 1956, 355); Женя нагадувала мені.. кошеня (Сміл., Сашко, 1957, 62); *У порівн. Козеня, Неначе теє кошеня, І не пручалось, не кричало, На лоні пестилося, гралось (Шевч.  Словник української мови в 11 томах
7. кошеня — Кошеня́, -ня́ти с. Котенокъ. Запишався, як кошеня в попелі. Ном. № 2473.  Словник української мови Грінченка