крадіжка
КРАДІ́ЖКА, и, ж.
1. Таємне привласнення чужих речей, грошей і т. ін.; злодійство.
Пшептинський .. кричав, совався до їх [них] з кулаками, винуючи [винуватячи] їх у недавній крадіжці сусідських коней (І. Нечуй-Левицький);
Суд .. визнав Явдоху .. винною в крадіжці зерна з громадського гамазею (О. Донченко);
* У порівн. Євген відчув, ніби в чужому гостинному домі вчинив підлу крадіжку, й стало так соромно, що він одразу ж поквапився піти геть (Б. Антоненко-Давидович);
Містечко було невелике, і коли він їхав на своїй машині по вузьких вулицях, то встигав розкрити пару квартирних крадіжок (Д. Білий).
2. Украдені речі; крадене.
Безневинних б'ють, а він собі нишком крадіжку поживе та й сміється потайно (Панас Мирний);
– Витрусили крадіжку, а вона, бач, ще й невинна! – викрикувала кума (Л. Яновська);
Один похвалявся своїми крадіжками по супермаркетах – шматок мила, бляшанка сардин, складаний ножик (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)