крамарчук
КРАМАРЧУ́К, а́, ч., заст.
1. Дрібний, бідний крамар.
Сина свого в писарі або в крамарчуки віддавати не думає (Б. Грінченко);
Він з цікавістю прислухався до розмови двох хлопчаків типу крамарчуків (Д. Бузько);
На вулиці юрмились люди. Сновигали крамарчуки з тацями в руках (Н. Рибак);
У білій чистенькій сорочці ввійшов недавній крамарчук мануфактурної крамниці (Б. Антоненко-Давидович).
2. Те саме, що крамаре́нко.
– До моєї Улясі вже лицяється багато молодих крамарчуків.., але вони їй не до пари (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)