крапати
КРА́ПАТИ, кра́паю, кра́паєш, кра́пає і кра́плю, краплеш, кра́пле, недок.
1. Падати, литися краплями; капати (у 1 знач.).
Галецька говорила, а сльози крапали з очей (І. Нечуй-Левицький);
Кривавий піт з нас крапле, ллються сльози (П. Грабовський);
Крапа дощ (М. Йогансен);
Зранку крапав дощик, і сонце не встигло ще випити росу (Ірина Вільде);
Крапали заблукані дощинки; вітер проносив потоки безконечно свіжого шуму в зелених верхів'ях на фоні ночі (В. Барка);
* Образно. Сину людський, зверни ти обличчя своє до Єрусалиму, і крапай словами на святині (Біблія. Пер. І. Огієнка);
По горбатому носі скотилась сльоза і впала на личко – іскорка загнаної любови крапає з очей (І. Багряний);
// безос.
Від наглої завірюхи нема вже й сліду, тільки на пішоходах лишилися калюжі і з дахів крапає (Б. Антоненко-Давидович).
2. Щось наливати по краплі.
Я напувала його водою, крапала в ложку заспокійливу настоянку з синьої пляшечки (С. Андрухович).
3. тільки 3 ос., перен. Сипатися (у 1 знач.), текти.
Він доставав на рік кільки тисяч карбованців, але ці тисячі теж якось розставали в його гарячих руках і крапали дрібним дощем крізь пальці та золоті перстні [персні] (І. Нечуй-Левицький);
Якби я пішов на завод, – розійшовся батько, – то плюсом до окладу мені б щомісяця крапали й премії, і прогрес (В. Діброва);
Слова вже починали крапати в Оксанину душу (Валерій Шевчук);
Почав крапати сніг, спершу дрібний і мокрий (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)