краска
КРА́СКА, и, ж., розм.
1. Те саме, що фа́рба 1, 2.
Думаєте, що він так малював собі просто, абияк, що тільки розміша краску.., та так просто й маже..? Е, ні (Г. Квітка-Основ'яненко);
Передо мною були просто цятки краски (Леся Українка);
Солом'яні, руді, мутні краски вже осінь пензлем сонця по городі розкидує (Б.-І. Антонич);
– Я берусь, а ви тiльки скажiть, якою краскою значити (В. Винниченко);
На голові старенька фуражка, котрої краску давно вже годі було означити (Г. Хоткевич).
2. Те саме, що рум'я́нець.
Непокірна краска залила обличчя до самої хмари чорних кучерів (Леся Українка);
– Я хотіла перед вами коритися без краски на лиці (О. Кобилянська);
Краска залила хлопцеві щоки (К. Гриб);
Осавул почав наливатися краскою (В. Чемерис).
(1) Кра́ска со́рому – рум'янець, спричинений почуттям сорому.
Своїми дрібними руками [маркіза] затулила своє лице, облите краскою сорому (І. Франко);
По моїм лиці перебігла гаряча краска сорому (О. Кобилянська);
Краска сорому залила обличчя (Ю. Збанацький);
Філіп промовчав, і тільки міцніше обняв дівчину, відчуваючи, як на обличчя йому набігає пекуча краска сорому (О. Авраменко, В. Авраменко).
Словник української мови (СУМ-20)