Словник української мови у 20 томах

красно

КРА́СНО, нар.-поет.

1. Присл. до кра́сний; гарно.

Красно при долині Квітонька цвіла (П. Грабовський);

Він не знаходив уже міркувань, що вчора так красно висловлював (В. Підмогильний);

Було дуже красно так іти і виспівувати .. уволю (А. Турчинська);

Я розтягнувся в бункерi на оберемку соломи, прикидаючи, як-то в мене все красно вийде (Р. Андріяшик);

Товариш Ступа красно говорив про майбутнє колгоспне життя (Р. Федорів);

// у знач. пред.

І всюди гарно, і всюди весело, і всюди красно! (Марко Вовчок);

Вона стала і дивиться на нього, чудується бровами. – Ти не бачиш, що мені в них красно? –питає (О. Кобилянська).

2. Щиро, сердечно, люб'язно.

Кланяюсь тобі, роде, найперше – і вам, мир, красно дякую (Ю. Яновський);

Прийшов [Іванко] до царя, красно привітався (А. Калин).

Словник української мови (СУМ-20)

Значення в інших словниках

  1. красно — кра́сно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
  2. красно — Кра́сно. Присл. до красний. Ціле уряджене для сип’яльні з оріхового дерева і ціле уряджене для їдальні з дубового -усе вироблено красно і натурально по дуже низькій ціні (Б., 1900, рекл.) // див. красний  Українська літературна мова на Буковині
  3. красно — пр., (говорити) пишномовно, доладно, ж. кучеряво; (дякувати) щиро, сердечно, уклінно; (вітатися) чемно, люб'язно; красненько.  Словник синонімів Караванського
  4. красно — нар.-поет. 1》 Присл. до красний. 2》 Щиро, сердечно, люб'язно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. красно — Буде час красно ходити, коби було в чім. Потішають себе бідні, що немають красної одежі. В вишиванці й гарасівці, красно хлопцеві і дівці. Українська молодь любується в вишиваних строях. Гарасівка, це червона стяжка з вовнянної матерії.  Приповідки або українсько-народня філософія
  6. красно — ЩИ́РО (від усієї душі, від чистого серця — дякувати комусь, вітати, поздоровляти когось тощо), СЕРДЕ́ЧНО, ЩИРОСЕРДЕ́ЧНО, ЩИРОСЕ́РДО (ЩИРОСЕ́РДНО), КРА́СНО фольк.  Словник синонімів української мови
  7. красно — КРА́СНО, нар.-поет. 1. Присл. до кра́сний. Красно при долині Квітонька цвіла (Граб., І, 1959, 95); Життя усіх нас красно розцвіло лише в безсмертнім Жовтні (Тич., II, 1947, 223); Було дуже красно так іти і виспівувати.. уволю (Турч., Зорі.., 1950, 6).  Словник української мови в 11 томах