кревний
КРЕ́ВНИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що кро́вний 1–3; рідний.
І син, його кревная дитина, цурався батьківського духу! (Панас Мирний);
[Мартіан:] Я мушу бути сам. Таким, як я, не можна мати кревної родини (Леся Українка);
Ногайці .. женуть у неволю двадцять тисяч бранців. А це наші кревні сестри та брати (З. Тулуб);
Це було тої доби, коли два кревних народи .. вчинили між себе розраду (М. Старицький);
Василь вiдчув кревний зв'язок iз намальованим на стiнi, з кожним його мазком (Р. Федорів);
– Друзі мої, я свято шаную кревні узи, закони та звичаї наших предків (О. Авраменко, В. Авраменко);
Йому [сеньйорові] здавалося, що дно океану від Кардосу до Мільво вимощене його кревними грішми (М. Білкун);
* Образно. Ясно було одне – що кревні нитки, які в'язали старих інструкторів з масою, не порвалися (І. Микитенко).
2. у знач. ім. кре́вні, них, мн. (одн. кре́вний, ного, ч.; кре́вна, ної, ж.). Родичі (див. ро́дич 1).
Кобза з Остапом .. попрощались із своїми кревними і потягли з сіромами в гай (О. Стороженко);
[Хуса:] Назову тебе сестрою. [Сабіна:] Публій дуже добре знає, що ти сестри не маєш [Хуса:] Ну, нехай своячкою чи кревною якою (Леся Українка);
Не знайшли ні друзі, ані кревні Рицарського тіла молодого (М. Рильський);
Вона вже друге літо в своїх кревних (І. Білик);
* У порівн. Стецько з усіма вітається, і так же йому приємно дивитися на добрі усміхнені обличчя незнайомих людей, наче це все його кревні й побратими (Е. Андієвська).
3. заст. Родовитий, родовий.
Плебей .. – син поштаря і швачки – дозволив собі покохати його дочку, кревну дворянку!.. (Ю. Смолич);
За батьківською лінією він був кревним шляхтичем, мав чим гордитися (із журн.).
4. перен. Гіркий, важкий, кривавий (у 6 знач.) (про сльози, працю і т. ін.).
Не було міри малому горю Івасевому, не було упину кревним сльозам його (Панас Мирний);
Дома .. нужда кревна (І. Манжура).
Словник української мови (СУМ-20)