кривдник
КРИ́ВДНИК, а, ч.
Той, хто робить комусь кривду (у 1 знач.).
Гриць Галабура мав замість покарання свого кривдника задовольнитися кільканадцятьма ринськими (І. Франко);
У нього [І. Франка] .. люди діляться на два табори: на кривдників .. і покривджених (М. Коцюбинський);
Якби в Сашка був у кишені ніж, він, недовго думаючи, шпигонув би ним свого кривдника (Б. Антоненко-Давидович);
Марко плакав, кидався на кривдників з кулаками (Д. Ткач);
– Заспокойся, ясна панно, .. ми козаки чесні, а з твоїми кривдниками за звичаєм вчинили (Д. Білий).
Словник української мови (СУМ-20)