криконути
КРИКОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., розм.
Підсил. до кри́кнути.
А воно, погане, як криконе на мене: “Бо ви, мамо, самі винні!..” (І. Нечуй-Левицький);
Та як криконе, мов на муштрі .. Де ви коні діли?! (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)