крикун
КРИКУ́Н, а́, ч.
1. Той, хто часто кричить; горлань.
– Он який крикун вистрибує! – переводила [Пистина Іванівна] очі на сина (Панас Мирний);
Старшина Гаршин – білобровий, кирпатенький крикун, котрого ніхто не боїться, бо всім відомо, що він щедрий і добрий (Є. Доломан);
Інші двоє .. почали вмовляти крикуна: – Кинь, Андроне, не порушуй тиші, ти на посту! (К. Гриб);
Кричала якась птаха.., зринав то з одного, то з другого місця божевільний лемент, очевидячки, птаха перелітала з місця на місце. Дмитро Іванович знав цього крикуна (Ю. Мушкетик);
// Сварлива людина.
Мене вразила нахабність цього маніяка. Але, видно, він належав до тих хоробрих крикунів, які самі чутливі до чужого крику (М. Трублаїні);
За старшого над людьми тут ротмістр Гессен, крикун і грубіян (О. Гончар);
Він був страшенний гульвіса й крикун (І. Білик).
2. перен., зневажл. Галасливий фразер; базіка.
Буває так між нами: Хто робить – той мовчить, а вірять Крикунам (Л. Боровиковський);
Крикуни .. кричали: “Вірш, слізьми що напоєний, Є негарний” (І. Франко);
Те саме [погасить свій фонарик, спуститись якомога нижче, щоб не почувать себе ні в чому вищим над ким-небудь] мусять зробити оті крикуни про справедливість, правду, що ґвалтували на Андреєва (В. Винниченко);
Якби в наших вождів було більше глузду, ніж є, подібні крикуни милувалися б небом крізь ґрати (В. Симоненко);
На жаль, могутня хвиля гласності вихлюпнула на берег і піну. Крикуни, демагоги й випивохи теж почали шукати захисту, співчуття (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)