крилатий
КРИЛА́ТИЙ, а, е.
Який має крила (у 1–5 знач.).
Наче моторошний сон, врізалась йому в серце назавше ота перша його дитяча зустріч із степовим крилатим розбійником [орлом] (О. Гончар);
Хваліте, гори й дикий бір, Всі кедри й ліс, і сад плодючий, Скот усілякий й дикий звір, І птах крилатий, й гад повзучий! (В. Багірова);
Коло порога висів якийсь крилатий купідон (І. Нечуй-Левицький);
Чому це крилатий янгол узявся ловити те ягня? Хіба ж Авраам, хоч і безкрилий, не зміг би його впіймати сам? (І. Багряний);
На ній [іконі] одинокий вершник вів свою вічну війну з крилатим змієм (Д. Білий);
Надвечір вони [тіні] лягли вже у ввесь свій зріст; лягли по долинах без краю довгі чорні тополі, тонкі крилаті вітряки (М. Коцюбинський);
Пливли синіми морями легкі крилаті каравели до нових, незвіданих земель (Є. Доломан);
// перен. Який надихає, підносить.
Весна їм шле гадки крилаті На всяку втіху навісну... (М. Старицький);
Навзаводи з березневим вітром летять бадьорі, призовні звуки крилатої “Марсельєзи” (Б. Антоненко-Давидович);
Підстави щодо таких крилатих сподівань і справді існували (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)