кримінал
КРИМІНА́Л, у, ч.
1. юр. Карний злочин.
Він довів цензорові, що тут немає ніякого криміналу, коли автор вдається до цензури (Панас Мирний);
Старшина кілька секунд розмірковував, чи не підлягає криміналу безпатентна діяльність георозвідника-аматора (М. Дашкієв);
– Але Дженні не ваша .. Вона моя! Чуєте, моя! Я нікому її не віддам, нікому! Тут немає ніякого криміналу! (В. Чемерис);
– В часи, .. коли мій друг Бурдик жив і творив, зберігання такого архіву вважалося криміналом! (В. Діброва);
// Те, що порушує моральні норми і заслуговує на загальний осуд.
– Надто ганебно це – виправдовуватися, не відчуваючи за собою ніякого криміналу... (Ю. Шовкопляс);
Криміналу у ваших словах немає анітрохи (Ю. Андрухович);
// збірн. Те саме, що криміналіте́т.
– Знаєте, скільки на тому базарі крутиться криміналу? (А. Кокотюха);
Він є учасником війни, і тому з ним не можна як з рядовим криміналом (Є. Кононенко).
2. заст. В'язниця, тюрма.
Тиждень минув від хвилини, коли брати переступили пороги криміналу, а ще не кликано їх до суду (І. Франко);
[Жураківський:] Правду кажучи, то він, сірома, і до криміналу попав через свою охоту до науки (С. Васильченко);
[Чмур:] Уночі збиратись заборонено. Ну, чого стоїте? Бо я вас усіх до криміналу (Ю. Мокрієв);
– Наїде поліція, то й до криміналу запакують! (М. Малиновська);
П'ятнадцять літ в криміналі відсидів [хлопець] (Ю. Винничук);
Конгрес накрила польська поліція. Заарештувала всіх учасників, і суд засудив їх до криміналу (М. Андрусяк).
Словник української мови (СУМ-20)