кричання
КРИЧА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. крича́ти 1–4.
Та щойно проїздить падишах, затоптані в бруд квіти в'януть, шовки обдираються, юрми, яким обіцяно щедру плату за кричання на честь володаря, як завжди, обдурено (П. Загребельний);
Хеда так довго тамувала в собі це кричання (В. Шкляр);
Давно вимерзла душа, бо це кричала Хеда, яка так довго тамувала в собі це кричання (В. Шкляр);
Схлинання співу калинового, спливання крові в золоте, кричання зручене з тривогою: щось в святі чиниться не те... (П. Мовчан).
Словник української мови (СУМ-20)