кромлех
КРО́МЛЕХ, а, ч., архл.
Споруда часів неоліту та бронзового віку з великих нетесаних каменів, укладених колом або півколом.
Камені кромлехів лежали у кілька ярусів, а у південно-західному секторі вони мали “ворота”, утворені з великих вертикально вкопаних брил (з наук. літ.);
Складними в архітектурному плані є усатівські кургани, які складалися з кромлехів, банеподібних центральних споруд і спеціально встановлених кам'яних стел (з наук.-попул. літ.);
Кельтські племена ставили менгіри та кромлехи – штучні скелі там, де не було природних, і ці витвори слугували за символи зв'язку неба й землі (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)