круків

КРУ́КІВ, кова, кове.

Прикм. до крук.

Джус присів навпочіпки і тицьнув пальцем у крукового дзьоба, однак той і не глянув на нього (В. Шкляр);

Уляна примружила очі, намагалася роздивитися посеред голих грушевих гілок крукове гніздо (Люко Дашвар);

* У порівн. Майорша обійшла округ чорну, мов крукове крило, ріллю (Ганна Барвінок).

Значення в інших словниках

1. круків — кру́ків прикметник  Орфографічний словник української мови
2. круків — -кова, -кове. Належний круку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. круків — КРУ́КІВ, кова, кове. Прикм. до крук. Майорша обійшла округ чорну, мов крукове крило, ріллю (Барв., Опов.., 1902, 347).  Словник української мови в 11 томах