круп
КРУП¹, а, ч., розм.
Те саме, що кри́жі 2.
Жанна відпустила віжки і періщила коней по крупах (Ю. Смолич);
Чоловіки обступають коня, вкоськують, мацають за ноги, заглядають у зуби, сіпають за гриву, гладять по шиї, по боках, плещуть долонями по крупові (Григорій Тютюнник);
Гніда кобилка прищулила вуха, завертіла крупом, присідаючи й поп'ячуючись на місці (Б. Харчук);
Вигнувши дугою спину, лоскотав [Олексій] обличчя буйною гривою, навис над крупом коня широкими плечима, наче крила розгорнув (М. Малиновська);
Кінь тільки дрібно тремтів – і аж наче хрипів. Ран було чимало: і на спині, і на крупові, і на грудях, і на задніх ногах (Ю. Логвин).
КРУП², у, ч., мед.
Гостре запалення гортані й трахеї, що супроводжується спазмами горла та утрудненим диханням.
– Нещастя в неї, – єдина дочка вмирає від крупу (Іван Ле);
Круп можуть викликати бактерії та віруси, які проникають в епітелій глотки, гортані та інших дихальних шляхів і спричиняють їх запалення (з наук.-попул. літ.);
У народній медицині плоди малини вживають при грипі, крупі, простуді, хронічному ревматизмі (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)