крушити
КРУШИ́ТИ, крушу́, кру́шиш, недок., що.
1. розм. Те саме, що трощи́ти 1; розбивати вщент.
Чавун і свинець пронизували з шкваром ряди, крушили кістки (М. Старицький);
Кинулись [козаки] крушити на дрізки три шибениці (О. Ільченко);
Він забув про небезпеку. Йшов напролом, кришачи і крушачи все на своєму шляху, і поривав за собою своїх воїв (В. Малик).
2. також без дод., заст., нар.-поет. Журити, завдавати сраждань.
Та не ся, ще гірша думка Мені серце крушить, Кров самумом і гаркуром Без сушила сушить (П. Куліш);
Смутно, страх як смутно було, .. і хоч смуток крушить, а таки скарб .. маємо (Марко Вовчок);
Не діло мене крушило, а туга насердна... (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)