кріпацтво

КРІПА́ЦТВО, а, с., іст.

1. Система суспільних відносин у добу феодалізму, за якою поміщик мав право на особу, працю й майно підлеглих йому селян-кріпаків; кріпосне право.

Він зріс у кріпацтві, знав що й батько й дід його були кріпаками і не міг собі уявити, щоб на світі були якісь вільні люди, опріч панів (А. Кащенко);

Повіки спустились на очі, і очі дивляться в себе, в минуле, в кріпацтво, в свого батька-небіжчика, що бачив запорожців (Б. Антоненко-Давидович);

Років двадцять там не буде кріпацтва, а якщо отримаєш козацький наділ, то взагалі будете вільні... (В. Малик);

Зляканий польський генерал видав прокламацію про ліквідацію кріпацтва (Р. Іваничук).

2. Збірн. до кріпа́к¹.

Пустіли панські маєтки, руйнувалися великі господарства, а кріпацтво і голе й голодне стояло серед тієї великої руїни і не знало, йому робити, за що узятися, до чого свої вільні руки приложити (Панас Мирний);

Лише з вуст простого народу, кріпацтва, доходило до мого слуху співчуття (з мемуарної літ.).

Значення в інших словниках

1. кріпацтво — кріпа́цтво іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. кріпацтво — КРІПАЧЧИНА див. РАБСТВО.  Словник синонімів Караванського
3. кріпацтво — див. неволя  Словник синонімів Вусика
4. кріпацтво — -а, с., іст. 1》 Система суспільних відносин у добу феодалізму, за якою поміщик мав право на особу, працю й майно підлеглих йому селян-кріпаків; кріпосне право. || Суспільне становище селян, що перебували в цих відносинах, пов'язане з тяжкими умовами життя. 2》 Збірн. до кріпак I.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. кріпацтво — Феодальна залежність селян, яка випливала з використання ними ґрунтів, що перебували у власності феодала; передбачало неповну особисту власність феодала на селян-кріпаків; в Україні існувало від часів Київської Русі...  Універсальний словник-енциклопедія
6. кріпацтво — КРІПА́ЦТВО (кріпосне право), КРІПА́ЧЧИНА, КРІПОСНИ́ЦТВО, ПА́НЩИНА. За часів кріпацтва кононівська садиба належала відомому панові Лукашевичу (Л. Смілянський); — Бачиш, пан галасує, що селянська земля в лісі належала йому ще з кріпаччини.  Словник синонімів української мови
7. кріпацтво — Кріпа́цтво, -ва, -ву  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. кріпацтво — КРІПА́ЦТВО, а, с. 1. Система суспільних відносин у добу феодалізму, за якою поміщик мав право на особу, працю й майно підлеглих йому селян-кріпаків; кріпосне право. [Іван:] У однім селі та жив собі заможний чоловік, ще за кріпацтва (Крон.  Словник української мови в 11 томах