кріпак
КРІПА́К¹, а́, ч., іст.
Селянин, прикріплений до земельного наділу за часів панщини, праця і майно якого були власністю поміщика.
Між кріпаками ходила таємна чутка про жадану волю (Панас Мирний);
Бжозовський задумав другого дня з сільською поліцією половить своїх кріпаків і вернути додому (І. Нечуй-Левицький);
Колись поміщик феодал Потоцький даровими кріпаками вергав оці камінні брили (Іван Ле);
Приходили на Сокіл-гору замучені кріпаки і розлітались з Кармелюком по всьому Поділлю, несучи помсту і смерть лиходіям (М. Стельмах);
Поміщик, їдучи травити зайців, брав з собою псарів, дворових і кріпаків мужської статі (П. Загребельний);
Це була колись звичайна сільська дівчинка, дочка кріпаків (В. Лис).
КРІПА́К², а́, ч., розм., рідко.
1. Міцний тютюн.
Закурили дядькового кріпака (А. Головко).
2. Напій з високим вмістом спирту.
Випий кріпака, леґіню (І. Чендей).
Словник української мови (СУМ-20)