кріпак
КРІПА́К¹, а, ч., іст. Особисто залежний від поміщика й прикріплений до земельного наділу селянин.
Бжозовський задумав другого дня з сільською поліцією половить своїх кріпаків і вернути додому (Н.-Лев., II, 1956, 202);
Між кріпаками ходила таємна чутка про жадану волю (Мирний, III, 1954, 185);
Колись поміщик феодал Потецький даровими кріпаками вергав оці камінні брили (Ле, Право.., 1957, 99).
КРІПА́К², а, ч., розм., рідко. Міцний тютюн.
Закурили дядькового кріпака (Головко, II, 1957, 30).
Словник української мови (СУМ-11)