кувікнути
КУВІ́КНУТИ, ну, неш, док.
Однокр. до куві́кати.
Десь скотина ревнула, порося кувікнуло (Панас Мирний);
Жінка вдарила кноруса [кнура] хлудиною, той з переляку зробив пару карколомних стрибків, осів на задні ноги, кувікнув (М. Стельмах);
Порося кувікнуло і кинулося подвір'ям бігати і нюхтити [нюхати] землю, поки віднайшло місце схованки (Ю. Логвин);
Він [Митько] залупав червоними поросячими очицями, розтулив рило, але не кувікнув (В. Шкляр).
Словник української мови (СУМ-20)