кувікати
КУВІ́КАТИ, аю, аєш, недок.
1. тільки 3 ос. Видавати звуки “куві” (про свиню, кнура, порося).
Вранці, поки Гафійка готувала їм [свиням] їжу, все це вищало, кувікало, хрюкало (М. Коцюбинський);
Зачувши про смерть сина, – кричала, ґедзалась, качалась, кувікала, як порося (М. Зеров);
В хліві кувікало на весь голос порося (А. Головко);
Навколо темнішало, праворуч з-за Брянського бору насувалася ніч, дужчав мороз, і під ногами кувікав, як порося, мерзлий сніг (Б. Антоненко-Давидович);
Поросята в усіх пручаються, верещать, кувікають, вусаті пики аж сіяють од того концерту (В. Барка);
Служниця годує поросят, і ті захоплено кувікають (Валерій Шевчук).
2. Плакати, пхикати.
Колись, може, ще наші бабуні й у кoлисках не кувікали – був у нашому ж таки селі, в Арагоні, один падре (Н. Королева);
В білих матер'яних заметах щось кувікало – червоне, крихітне, але роздивлятись його Андрієві довго не дозволялось, не те що на руки брати (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)