кузина

КУЗИ́НА, и, ж.

Жін. до кузе́н.

Чи ти стрічаєш там коли кузину? (Леся Українка);

Братанич покійного батька вважає себе останнім спадкоємцем їх родового імені. Він прогуляв свій маєток .. і не без того, щоб він не чекав на спадок по своїй кузині, себто по Христині (Б. Лепкий);

М-р Лейстон жестом покликав до себе нафарбовану імператорову кузину й увічливо запропонував їй розділити з ним вечерю (М. Йогансен);

Дівчина мовби прислухалась до чогось. Не очутилась навіть, коли кузина шепотом позвала її на ім'я (А. Головко).

Значення в інших словниках

1. кузина — кузи́на іменник жіночого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. кузина — Сестра у перших, двоюрідна сестра; кузинка.  Словник синонімів Караванського
3. кузина — -и, ж., заст. Двоюрідна сестра, а також взагалі родичка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кузина — кузи́на (франц. cousine) двоюрідна сестра.  Словник іншомовних слів Мельничука
5. кузина — Кузи́на, -ни; -зи́ни, -зи́н  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. кузина — КУЗИ́НА, и, ж., заст. Двоюрідна сестра, а також взагалі родичка (переважно в буржуазно-дворянському середовищі). Чи ти стрічаєш там коли кузину? (Л. Укр., V, 1956, 400); Дівчина мовби прислухалась до чогось. Не очутилась навіть, коли кузина шепотом позвала її на ім’я (Головко, II, 1957, 486).  Словник української мови в 11 томах