кукання
КУ́КАННЯ, я, с., рідко.
Дія за знач. ку́кати 1–3.
Невеличка полонина .. вітала їх таємничим куканням зозулі в гущавині (І. Франко);
В лісі роздавалося кукання зозулі (Я. Галан);
В Гамбурзі висів годинник із зозулею, що вибивала години. І коли .. я чую десь кукання тієї зозулі – я здригаюсь (У. Самчук);
Зозулі, які, замість вибивати з серця черв'яків, вдалися рахувати, скільки років залишилося жити тому серцю. Кукання те було одноманітне й безжальне, і від того хотілося хоч раз злетіти (Валерій Шевчук);
Зранку – на Київ, майже весь день у потязі, у Києві ще цілий вечір, десь біля півночі – трансфер в аеропорт і там ще кукання і кукання – виліт о четвертій ранку (з Інтернету).
Словник української мови (СУМ-20)