кукобити
КУКО́БИТИ, блю, биш; мн. куко́блять; недок., кого, що, діал.
Доглядати, дбати про когось, причепурювати.
Крамні комори та шинки кукоблять, А в Божому дому вітри гудуть!... (П. Куліш);
Зовсім знемігся [батько] на силах; не мав снаги й себе самого кукобити (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)