культивувати
КУЛЬТИВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. що і без прям. дод. Обробляти ґрунт культиватором.
Він уже в четвертому класі, а тепер от вийшов на поле землю культивувати (Остап Вишня);
– Бачите, – показала вона рукою вдалину, – наш Іван як по струнці веде трактора. Це для того, щоб зручно було йому культивувати (П. Автомонов).
2. кого, що і без прям. дод. Розводити, вирощувати (рослини, тварини).
Вона [кукурудза] росла й дожидала.., чей з'явиться [іноземець] та випробує її придатність і зачне культивувати її хоч на пашу для худоби на цих землях (Л. Мартович);
Використання середовища, на якому культивували опромінені клітини, для утримання неопромінених клітин викликало появу в останніх двониткових розривів ДНК (з наук. літ.);
Етруски культивували пшеницю, виноград, оливки, льон, відгодовували стада свиней (з навч. літ.).
3. що. Розвивати що-небудь, сприяти розвиткові чогось.
Водевілі Артемовського культивували народну пісню, що за тих часів було і сміливо і важливо (М. Рильський);
– Здається непристойним так аж надто культивувати ідею відпочинку (Іван Ле);
Отава помітив у Бориса іронічність ще змалечку і свідомо культивував, вважаючи її першою ознакою гострого розуму (П. Загребельний);
Поет Микола Бажан культивує класичні форми вірша (з наук. літ.);
// Підтримувати щось, надавати перевагу чомусь.
Той сміх, котрий ви культивуєте, в основному – лушпайки, огризки, покидьки гумору (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)