кульчик
КУ́ЛЬЧИК, а, ч., діал.
Сережка.
Ой я пасла коні, коні у чужій стороні, За кульчики, за перстені, за ябка [яблука] червоні (з народної пісні);
Вони обмили її від ніг до голови запашною водою, старанно підрізали їй нігті на руках і ногах і пофарбували їх рудою хною, підмазали очі, простромили в уші розкішні перлові кульчики (З. Тулуб);
Там і справді був цей ніби Антонич – якийсь довготелесий старигань у капелюсі та плащі і з кульчиками у вухах, такий собі урбаністичний фантом (Ю. Андрухович);
Іван перебирав її металеві й пластмасові намиста, відчував, як до ранку охолоджується срібло її кульчиків і перснів, спостерігав, як лущиться лак на її нігтях (С. Жадан).
Словник української мови (СУМ-20)