кульша

КУ́ЛЬША, і, ж., розм.

Те саме, що стегно́.

– Не бійсь! не ляжу спати голодна, – обізвалась Масючка і взяла, при тих словах, качину кульшу в руки (І. Нечуй-Левицький);

Ходжу ледве-ледве, їздити можу з великою бідою, а навіть сидіти дуже тяжко, бо ся поза найгірша для такого пацієнта, що має не всі кості в кульші (Леся Українка);

Олесь почув, як почали холонути ноги. Спершу пальці на ногах, потім литки, кульша, живіт, груди (В. Підмогильний);

Смикнула [Одарка] плечем до підборіддя, двигнула під рясною спідницею повними кульшами і відвернулась (П. Панч);

– Грабителі! – закричав він [Йонька] і огрів вилами корову по кульшах (Григорій Тютюнник).

Значення в інших словниках

1. кульша — ку́льша іменник жіночого роду стегно рідко  Орфографічний словник української мови
2. кульша — -і, ж. Те саме, що стегно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. кульша — СТЕГНО́ (верхня частина ноги людини або тварини), КЛУБ перев. мн., КУ́ЛЬША розм. Перед самим окопом її поранило вдруге двома кулями: однією в стегно, другою — в праву руку (О.  Словник синонімів української мови
4. кульша — Ку́льша, -ші, -ші, -шею; ку́льші, кульш, -шам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. кульша — КУ́ЛЬША, і, ж., розм., рідко. Те саме, що стегно́. — Не бійсь! не ляжу спати голодна,— обізвалась Масючка і взяла, при тих словах, качину кульшу в руки (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
6. кульша — Кульша, -ші ж. 1) Бедро. 2) Уголъ стога сѣна или воза съ сѣномъ. Осмич кульшу праву у стозі. Волч. у.  Словник української мови Грінченка