кумган

КУМГА́Н, а, ч.

Глечик з довгим і вузьким горлом та ручкою.

Батий повів пальцем, і бакаул, прислужник хана, налив із шкіряної саби в срібний кумган якоїсь каламутної рідини (В. Малик);

В руках у дівчини був бронзовий кумган з водою для вмивання (П. Загребельний);

Алі тицьнув у закуток кумган і побіг нагору (Ю. Логвин).

Значення в інших словниках

1. кумган — кумга́н іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. кумган — кунган, -а, ч. У тюркських народів і кавказьких горців – високий глечик з носиком.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. кумган — КУМГА́Н, а, чол. Перев. у тюркських народів і кавказьких горців — високий глечик з носиком. З кінця XV ст. центром виробництва російської кераміки стає Москва. Ремісники виготовляли горщики, миски, глечики, баклаги, кумгани, блюда (Розповідь про дзвінкі райдуги, 1970, 65).  Словник української мови в 11 томах