куна
КУНА́¹, и́, ж., рідко.
Те саме, що куни́ця 1, 4.
Одягаються [пани] у легкі дорогі шовки у літі, а як зима – беруть на себе м'якенькі оксамити, обгортаються теплими кунами та бобрами (Марко Вовчок);
– Да поїдем, братці, у чистеє поле. У чистеє поле куну ловити (П. Чубинський);
Лисиці, куни і дівчата вранці виходять мити очі в буйнолозих плавнях (Б. Антоненко-Давидович);
На польському цвинтарі у Білому Хуторі жили потаємно в біломармурових і цементованих гробівницях маленькі хитрі куни, виводили весною куненят (М. Малиновська);
Кий держав переправу на Залозній путі через Почайну й Дніпро, де збиралися гості з усіх чотирьох вітрів і звозили всякі добра, й скіт [худобу], і куни з усіх язик [народів] (І. Білик);
* У порівн. Хильцем шморгнули [брати], мов куни, гущавиною (І. Франко).
КУ́НА, и, ж.
1. Національна грошова одиниця Хорватії, що дорівнює 100 липам.
Назва хорватської валюти “куни” походить від куниці (з наук.-попул. літ.);
План випустити в обіг валюту з назвою “куна” з'явився ще у 1939 р., коли Хорватія отримала автономію у складі Югославії (з наук.-попул. літ.).
2. Грошова одиниця Стародавньої Русі і слов'янських народів.
Сучасна наука припускає можливість локального вживання шкурок хутрових звірів замість грошей, однак куна, як свідчать письмові джерела, була переважно металевою монетою (з наук. літ.);
Гривня поділялася на дрібніші грошові одиниці і дорівнювала 20 нагатам, або 25 кунам (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)